ОФІЦІЙНИЙ САЙТ ВАСИЛІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТі

ПОШУК НА САЙТІ

КАЛЕНДАР

« Листопад 2019 »
Пн   4 11 18 25
Вт   5 12 19 26
Ср   6 13 20 27
Чт   7 14 21 28
Пт 1 8 15 22 29
Сб 2 9 16 23 30
Нд 3 10 17 24  

НАЙБІЛЬШ ПОПУЛЯРНЕ

Пошук

Переглядів: 358072 разів

Телефонний довідник

Переглядів: 12805 разів

Василівська міська рада

Переглядів: 12080 разів

Освіта

Переглядів: 11202 разів

Початок Великої Вітчизняної війни та окупація України гітлерівськими загарбниками: як то було

У 1940–1941 рр. Гітлер підкорив майже всю Західну Європу і, згідно з «планом Барбаросса», розробленим у грудні 1940 р., почав інтенсивну підготовку до війни проти СРСР. У першій половині 1941 р. була призначена і дата нападу. Достовірна і незаперечна інформація про плани Гітлера через розвідників і дипломатів поступала до Сталіна. Але, замість відповідних заходів по приведенню збройних сил у бойову готовність, радянське керівництво засуджувало «чутки» про напад Німеччини як безпідставні, запевняло в міцності та непорушності радянсько-німецького договору.

21 червня 1941 р. на повідомлення радянського військового аташе у Франції генерала Суслопарова про те, що війна розпочнеться 22 червня, Сталін написав: «Довідайтесь, хто автор цієї провокації, і покарайте його».

Початок війни виявився несподіваним для командування Червоної армії, населення країни, що призвело до трагічних наслідків.

22 червня 1941 р. гітлерівська Німеччина без оголошення війни напала на Радянський Союз. Її союзниками виступили Фінляндія, Угорщина, Румунія, Італія, Словаччина.

Відразу ж після вторгнення Німеччини на територію СРСР друга світова війна стала для нього вітчизняною, визвольною, справедливою.

План «Барбаросса»передбачав «бліц-кріг» – блискавичну війну: протягом 2–2,5 місяців знищити Червону армію і вийти на лінію Архангельськ – Астрахань. Німецька армія наступала у трьох головних напрямках: західному – на Ленінград, центральному – на Москву, південному – на Київ. Згідно з планом передбачалося загарбання України вже в перші тижні війни і створення плацдарму для прориву на Кавказ і Закавказзя.

Ще перед війною Гітлер говорив: «Захопивши Україну, ми раз і назавжди встановимо економічну рівновагу і тим самим не тільки захистимо Європу від більшовизму, але, й разв’яжемо усі проблеми, які стоять перед Німеччиною».

За планом «Ост»німці мали намір виселити з України мільйони людей, заселивши її німецькими колоністами. Частину українських земель передбачалося передати союзникам.

Наступ на Україну здійснювала група німецьких армій «Південь» на чолі з фельдмаршалом Рундштедтом. Для оборони України були створені Південно-Західний фронт на чолі з генералом Кирпоносом та Південний фронт на чолі з генералом Чередніченком.

З 23 по 29 червня в районі Луцьк – Рівне – Броди тривала найбільша танкова битва початкового етапу війни. Війська Південно-Західного фронту змушені були відступити, залишивши Західну Україну. 30 червня німці окупували Львів. Вже на кінець третього тижня війни вони просунулись углиб України на 300-350 км.

За перші три тижні війни Червона армія втратила 850 тис. осіб (у 10 разів більше, ніж Німеччина), 3,5 тис. літаків, 6 тис. танків. Напередодні нападу Німеччини Радянський Союз володів об’єктивними передумовами для належної відсічі агресору. СРСР мав потужний воєнно-економічний потенціал і планував вести можливу війну на ворожій території і «малою кров’ю».

Проте початковий період війни склався вкрай невдало для Радянського Союзу.

Причини тяжких поразок у 1941 р.криються не в слабкості СРСР, а в негативних явищах, властивих тогочасному режиму. Серед них варто зазначити такі:

– прорахунки радянського керівництва в оцінці воєнно-політичної ситуації, переоцінка значення радянсько-німецьких договорів, прорахунки у визначенні строків нападу Німеччини на Радянський Союз;

– неукомплектованість Червоної армії кваліфікованими командирськими кадрами, кращі з яких стали жертвами сталінських репресій (знищено 20 % командного складу Червоної армії). Нові командири були погано підготовлені, некомпетентні. На початку 1941 р. лише 7 % командного складу мали вищу освіту. Гітлер, обізнаний зі станом Червоної армії, глузливо називав її «глиняним колосом без голови»;

– незавершеність заходів по зміцненню західних кордонів, які змінились на початку війни;

– немобілізованість частин Червоної армії (Сталін боявся спровокувати напад Німеччини);

– воєнний досвід Німеччини, яка завоювала більшу частину Європи і за воєнно-економічним потенціалом значно перевершувала Радянський Союз. На початку війни вона мала перевагу в живій силі і техніці. Так, армія Німеччини і її союзників, що виступила проти СРСР, налічувала 5,5 млн. солдат і офіцерів, у той час як радянські війська – 2,9 млн.

Головною воєнно-політичною подією літньої кампанії була оборона Києва, яка тривала з 7 липня по 26 вересня 1941 р. і відволікала значні сили ворога. Проте, німецьким арміям вдалося оточити велике угрупування захисників Києва: в полон потрапило понад 665 тис. солдат і офіцерів, було знищено командування Південно-Західного фронту.

Причиною трагедії стали прорахунки вищого військового командування, зокрема те, що Сталін не давав згоди на відведення військ з-під Києва.

До найкрупніших оборонних боїв на території України належать також оборона Одеси (5 серпня – 16 жовтня 1941 р.) та оборона Севастополя, яка тривала 250 днів! (30 жовтня 1941 р. – 4 липня 1942 р.). Наприкінці 1941 р. німецькі війська групи армій «Південь» окупували майже всю Україну. Однак, ціною величезних жертв, героїчного опору народу план «блискавичної війни» був зірваний. Сталінська адміністративно-командна система, яка поставила країну перед загибеллю, мусила тепер рятувати її.

Оборона м. Запоріжжя в 1941 році

У перші дні війни десятки тисяч запоріжців вступили до лав Червоної армії. У липні 1941 року у Запоріжжі почалося формування 274-ї стрілецької дивізії. Командиром дивізії був призначений полковник П. Немерцалов.

У містах і селах області для допомоги армії почали створюватися добровольчі підрозділи різного призначення. Формувалися загони протиповітряної оборони, які повинні були швидко ліквідувати наслідки авіаційних ударів. Для знешкодження німецьких розвідувально-диверсійних груп створювалися так звані винищувальні батальйони.

Широкого поширення набула практика організації загонів народного ополчення. Вони складалися з тих, хто з різних причин не підлягав мобілізації до діючої армії. У Запоріжжі до ополчення вступило 45 тисяч чоловік. Загонами Запорізького ополчення керував міський штаб на чолі з першим секретарем міського комітету партії П. Комаровим та головою міськвиконкому В. Скрябіним.

У серпні-жовтні сотні тисяч громадян Запорізької області будували оборонні укріплення. Збудовані запоріжцями протитанкові рови, траншеї з бліндажами і спостережними пунктами простягнулися на багато кілометрів на правому і лівому берегах Дніпра.

Запорізькі підприємства з самого початку війни почали працювати за принципом «Все для фронту! Все для перемоги!». На підприємствах постійно зростали обсяги випуску продукції військового призначення. Незважаючи на складні умови, значно розширив асортимент високоякісних сталей «Дніпроспецсталь». На заводі освоїли випуск сталі для авіаційної промисловості. Удосконаливши технологію виробництва, на швидкісні методи випуску сталі перейшов завод «Запоріжсталь». На випуск військової продукції переорієнтувалися всі машино будівні заводи міста. Моторобудівний завод з перших днів війни перейшов на 12-годинну зміну.

У серпні почалися запеклі бої на підступах до Запоріжжя. 18 серпня 1941 року німецьким військам вдалося прорвати оборону частин Червоної армії західніше Запоріжжя і захопити правобережну частину міста і острів Хортиця. Німецькі війська розпочали гарматно-мінометний обстріл лівобережної частини Запоріжжя, перш за все Дніпрогесу і промислової зони. Німецьке командування добре розуміло стратегічне та економічне значення Запоріжжя, тому спрямувало сюди значні військові сили, розраховуючи з ходу захопити місто і прорватись на Лівобережжя. Однак прорватися на лівий берег Дніпра німецькі війська не змогли.

Протягом 18 серпня у місті розгорнулися драматичні події. Від прямого влучення снаряда вибухнув міст, що з’єднував о. Хортицю з лівим берегом. Це полегшило завдання захисникам міста, адже тепер ворог міг прорватися до Запоріжжя лише через греблю Дніпрогесу. Атаку ворога на греблі вдалося відбити. Було підірвано греблю Дніпрогесу. Разом з підривом греблі було прийняте рішення про знищення генераторів гідроелектростанції. Підрив призвів до трагедії. Стіна води, що вирвалася на свободу, затопила прибережну смугу на десятки кілометрів вниз по Дніпру. У результаті все це призвело до значних жертв серед військових та мирного населення. У той же час хвиля води змила кілька ворожих переправ та знищила німецькі підрозділи, які опинилися у зоні затоплення.

Виведення з ладу Дніпрогесу паралізувало роботу промислових підприємств. Надалі електроенергія надходила з Донбасу, але її вистачало лише для потреб найважливіших підприємств. Припинилася подача води до міста.

З 18 по 21 серпня підрозділи 274-ї стрілецької дивізії, загони народного ополчення, бійці винищувальних батальйонів, співробітники НКВС під командуванням В. Леонова утримували місто, очікуючи підходу підрозділів 12-ї армії. Десятки учасників оборони міста були нагороджені орденами та медалями. Захисники міста не лише оборонялись, а й контратакували.

В ніч з 3 на 4 вересня радянські війська під прикриттям танків, форсували Дніпро і висадилися на о. Хортиця. Після триденних боїв радянські війська визволили о. Хортицю. Це значно послабило обстріл підприємств.

Після подій 18 серпня евакуація промислового обладнання та населення з міста почала проводитися прискореними темпами. За короткий час вдалося вивести на схід 22 заводи союзного значення – металургійні, машинобудівні, 26 підприємств легкої та харчової промисловості. Вивезли у тил 9358 вагонів металу та обладнання цехів, учбові заклади та музеї та б. ін.

Своєю самовідданою працею запорізькі залізничники створили «зелену вулицю» для ешелонів с промисловим обладнанням. У вересні 1941 року кожної доби з Запоріжжя на схід відправлялось 620 залізничних вагонів, а у де які дні їх було до 900.

21 вересня керівництву країни було повідомлено, що по місту Запоріжжю усі заводи евакуйовані, евакуація проведена організовано. Це був справжній подвиг, який здійснили запорізькі робітники та інженерно – технічний персонал. Обладнання запорізьких підприємств, яке вивозили до міст Уралу та Сибіру, зразу ж монтувалось на старих та нових заводах, які виробляли продукцію для потреб оборони країни.

Героїчна оборона міста тривала півтора місяці. 4 жовтня 1941 року, за наказом Ставки Верховного Головнокомандування, Червона армія залишила Запоріжжя. Німецькі війська захопили місто, розпочався період окупації, який продовжувався більше 2 років.

Спішно вживалися заходи органів радянської влади по мобілізації сил на відсіч агресору:

– 22 червня створено Ставку головного командування під керівництвом маршала С. Тимошенка (згодом перейменовано на Ставку верховного головнокомандування на чолі зі Сталіним);

– 29 червня прийнято Директиву партійним і радянським організаціям прифронтових областей, яка містила план оборони і евакуації;

– 30 червня створено Державний комітет оборони на чолі зі Сталіним, що об’єднав у своїх руках усю державну, господарську і воєнну владу в країні. Розпочато формування дивізій народного ополчення, винищувальних батальйонів, мобілізацію населення на будівництво оборонних споруд;

– почалося переведення економіки на воєнний лад.

З України було евакуйовано на схід: понад 550 підприємств, майно радгоспів, колгоспів (зокрема понад 5 млн. голів худоби), Академію наук України, культурно-освітні заклади, понад 3,5 млн. робітників, селян і службовців.

Все, що не можна було вивезти, підлягало знищенню.

Гасло «Все для фронту, все для перемоги!», що з’явилося в перші дні війни, визначало віднині весь сенс життя і діяльності радянського суспільства.

В умовах воєнно-політичної кризи сталінський режим здійснював керівництво країною своїми репресивними, тоталітарними методами. Про це свідчать надзвичайно жорстокі накази Сталіна № 270 від 16 серпня 1941 р. і № 227 від 28 липня 1942 р. «Ні кроку назад», які нерідко прирікали на загибель цілі з’єднання.

22 липня 1942 р. після захоплення м. Свердловська Ворошиловградської області гітлерівці остаточно окупували всю територію Української РСР.

Сподівання західних українців на те, що з приходом сюди німців і відступом більшовиків для них настане покращення, не справдилися. Хоча військові підрозділи ОУН на початку війни разом з німцями вели боротьбу проти Червоної армії, Гітлер і думки не мав про те, що Україна може стати самостійною державою. Це особливо стало ясним, коли проголошена ОУН(б) у Львові 30 червня 1941 р. Українська держава була швидко зліквідована, а ініціаторів прийняття Акта про незалежність України – С. Бандеру і Я. Стецька – було запроторено до концентраційного табору Заксенгаузен.

По всій Україні встановлювався окупаційний режим

Захопивши Україну, німці розчленували її на окремі частини:

1. Буковина, Одеська та Ізмаїльська області, частина Вінницької та Миколаївської областей були віддані Румунії. Ці землі отримали назву «Трансністрія».

2. Східна Галичина разом з польськими територіями ввійшла до складу окремого генерал-губернаторства з центром у Кракові.

3. Більшість українських земель увійшла до складу Рейхскомісаріату – «Україна» на чолі з фанатичним нацистом, катом українського народу Е.Кохом. Це адміністративне утворення включало 63,6 % всіє території України, його центр був у Рівному.

4. Прифронтові області (Чернігівська, Сумська, Харківська області, Донбас і територія Криму) підпорядковувалися військовому командуванню.

Відповідно до «теорії расової винятковості німецької нації» українці підлягали масовому знищенню. Справжній геноцид здійснювався проти єврейського народу.

Україна вкрилася концтаборами, тюрмами, гето. Практично в кожному українському місті був свій «Бабин Яр»: за роки окупації в Бабиному Яру в Києві загинуло понад 220 тис., в Дробицькому Яру в Харкові – понад 60 тис., в Янівському концтаборі у Львові – понад 160 тис. людей. А всього в Україні в період окупації було вбито 3,9 млн. мирного населення і 1,3 млн. військовополонених.

Гітлерівці грабували матеріальні і людські ресурси України. Один із найвищих керівників гітлерівського рейху Геринг цинічно заявляв: «Ми зайняли най родючіші землі України. Там, на Україні, є все: яйця, масло, пшениця, сало і в такій кількості, яку важко собі уявити. Ми маємо зрозуміти, що все це відтепер і навіки – наше, німецьке!». До Німеччини вивозилися продовольство, обладнання, сировина, коштовності, чорноземи, а також робоча сила. З України на примусові роботи до Німеччини було вивезено 2,4 млн. чоловік.

І хоч окупаційний режим відзначався винятковою жорстокістю, але він виявився неефективним, бо не забезпечив покори українського народу. Навпаки, нацистський “новий порядок” викликав масовий рух Опору в Україні.

Середа, 20 Червня 2012 13:23

Переглядів: 1899


Поділитися:

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

partners
partners
partners
partners
partners
partners
Министерство доходов и сборов Украины
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ при ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України
Державна підтримка енергозбереження

Безвізовий режим
Інвестиційний портал Запорізької області