ОФІЦІЙНИЙ САЙТ ВАСИЛІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ДЕРЖАВНОЇ АДМІНІСТРАЦІЇ ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТі

ПОШУК НА САЙТІ

КАЛЕНДАР

« Жовтень 2020 »
Пн   5 12 19 26
Вт   6 13 20 27
Ср   7 14 21 28
Чт 1 8 15 22 29
Пт 2 9 16 23 30
Сб 3 10 17 24 31
Нд 4 11 18 25  

НАЙБІЛЬШ ПОПУЛЯРНЕ

Пошук

Переглядів: 442255 разів

Телефонний довідник

Переглядів: 14503 разів

Василівська міська рада

Переглядів: 13877 разів

Освіта

Переглядів: 12473 разів

Ой, нелегка ж то робота, керувати "взуттєвим" заводом…

Лідер з харизмою

Ще 8 років тому про те, що у Василівці знову запрацює взуттєва фабрика, годі було й мріяти. Адже від колись потужного підприємства залишалася мало не пустка. І у той момент, коли, здавалося, що це саме той сумний фінал, про свої наміри відродити взуттєве виробництво заявив майбутній генеральний директор ТОВ «Василівський завод МК" Орест Михайлович Шеремет.

Сьогодні не потрібні зайві слова для того, щоб пояснити, хто ця людина. Його ім'я щоразу згадують у своїх подяках ветерани, яких Орест Михайлович підтримує матеріально. Йому дякують вчителі та учні шкіл і дитсадків за підтримку і допомогу. Йому завдячують понад 500 працівників заводу, які з відкриттям підприємства отримали не лише робочі місця, гідну заробітну плату і повний соціальний пакет, а ще й упевненість у завтрашньому дні.

Підлеглі та друзі говорять, що серед чеснот Ореста Михайловича — чуйність і небайдужість, довіра до людей. Він знаходить час, щоб вислухати, а головне — вміє слухати. Він справжній керівник-лідер з особливою харизмою та комунікабельністю, який знає, у чому зацікавлені колеги, здатний зрозуміти труднощі окремого працівника та відчувати те, про що дехто воліє замовчувати. Він здатний до співпереживання. А це дорогого варте.

21 березня Орест Михайлович Шеремет відзначатив 65-й життєвий ювілей. І підійшов він до цієї дати з вагомими здобутками, якими по праву пишається і сам ювіляр, і вся його дружна родина, заради якої, власне, він і трудиться стільки років і яка сьогодні стала не просто його тилом, а ще й вірним другом, надійним партнером, найчеснішим суддею кожного його вчинку. Та про це пізніше. А зараз — про те, з чого все почалося.

... І рідною стала козацька земля

Народився Орест Михайлович на далекій мальо-вничій Львівщині, у селі Тишиця, у звичайній сільській родині. Окрім Ореста, батьки ростили ще двох синів і кожному змалку прищеплювали любов до праці, навчали простим людським цінностям, завдяки яким діти і опановували школу життя.

Свій перший трудовий досвід Орест Михайлович здобував у шахті, куди прийшов працювати, закінчивши шахтне училище. Кардинальні ж зміни у його життя внесла армійська служба.

Служити довелося за сотні кілометрів від рідної домівки, у Запорізькому краї. Це були внутрішні війська. Згодом, у цій же частині, залишився на надстрокову службу. Отримав звання прапорщика. Загалом службі у лавах Збройних Сил Орест Шеремет віддав понад 25 років.

Саме під час строкової служби доля подарувала молодому чоловіку зустріч із привабливою дівчиною Людмилою, яка полонила серце юнака і віддала йому своє. Він був зв’язківцем, вона — телефоністкою, тож спілкувалися досить часто. Спочатку у справах, а потім справи стали сердечні, а Запоріжжя перейшло до розряду рідних місць.

Тут, на запорізькій землі, пустила коріння його власна родина, в якій невдовзі народилися донька Оксана і син Роман. І не зчулися Орест і Людмила, як стрімко плинув час, як швидко повиростали діти.

І ось вже нині їх тішать наймолодші і найдорожчі члени сім’ї — чотири онуки, три онучки й одна пра-внучка! (НА ЗНІМКАХ: велика родина ШЕРЕМЕТІВ біля церкви після вінчання Ореста Михайловича і Людмили Іванівни; з онучкою Вікою; у цеху з людьми для Ореста Михайловича — справжня насолода!).

Шинель і чоботи — у відставку!

В житті кожної людини є моменти, коли приймаєш несподівані для себе рішення. Чому і як колишній військовий прийшов у виробничу сферу?

— В 1996 році я вирішив залишити військову службу і долучитися до виробничої галузі, — розповідає ювіляр. — Чому саме взуття? Тому що у цій сфері працював мій зять (чоловік доньки), який разом зі своїм другом вже мав один взуттєвий цех. Він запропонував мені приєднатися, і ми відкрили ще один цех. Та з часом, під впливом різних чинників, щоб вистояти, нам довелося об’єднатися в єдине підприємство, яке працювало безперебійно майже 5 років. А у 2001 році ми викупили Запорізьку взуттєву фабрику, реставрували приміщення, закупили обладнання. І тепер працюємо.

— То це й було заснування "МІДИ"?

— Ні. "МІДА" фактично з’явилася у 1996 році, коли ми придбали свій перший пакет документів. А згодом виробництво просто розширилося.

Наполегливо і багато працювали. До всього доходили власним розумом, оскільки жоден із співзасновників не був фахівцем взуттєвої галузі, а лише мав досвід, здобутий за декілька років практики. Звісно, на виробництво запросили спеціалістів з колишньої взуттєвої фабрики, відправляли на навчання молодь, вчилися самі, цікавилися досвідом закордонних фахівців. І я дуже вдячний василівським майстрам взуттєвої справи, спеціалістам колишньої взуттєвої фабрики, особисто Вадиму Цибульняку, які прийшли на виробництво і допомогли налагодити пошив взуття з відкриттям заводу "МК".

— Дійсно, якість взуття "МІДИ" у споживача не викликає сумніву, адже це шкіряні вироби сучасного дизайну за доступними цінами. Це справді досягнення, яке дозволяє конкурувати на ринку попиту навіть із відомими закордонними фірмами. Чи вистачає вам простору для реалізації своєї продукції?

— Його більше, ніж достатньо. За статистикою, за рік до України завозять близько 150 мільйонів пар взуття. Відсоток вітчизняного просто мізерний ("МІДА" за рік випускає менше мільйона пар). Хотілося б, щоб вітчизняне взуття сягало хоча б відсотків 30-40 від цих 150 мільйонів.

— Що заважає розвитку галузі?

— Відсутність розуміння і підтримки з боку держави. Те, що сьогодні вітчизняні підприємства виживають, інакше як дивом не назвеш. Жодного реального законопроекту на підтримку виробника... А раніше ж легка промисловість була однією з наймасштабніших галузей країни і давала роботу сотням тисяч людей.

— Яка роль у цьому бізнесі ваших дітей?

— І донька, і син займаються розвитком мережі магазинів "МІДА". Налагоджують процес постачання і реалізації товару у різних містах України.

— Оресте Михайловичу, давайте дещо відійдемо від робочих буднів і поглянемо на інший бік медалі. Від чого ви отримуєте задоволення у житті?

— Моє життя повністю пов’язане із взуттєвим виробництвом. Я отримую насолоду, коли розумію, що люди, які працюють поруч, також задоволені, коли я можу надати комусь допомогу у критичній життєвій ситуації. Тоді я усвідомлюю, що потрібен людям, що роблю їх у певній мірі щасливішими і від цього на душі легше. Я люблю, коли люди навколо радіють.

— Чого б ви ніколи не змогли пробачити?

— Як віруюча людина, намагаюся прощати іншим їхні помилки, бо всі ми не без гріха. До того ж, знайти у собі сили і щиро пробачити образу — це не так вже й просто, але набагато гірше, коли людина "з’їдає" себе ненавистю і злістю.

— Ви щаслива людина?

— Думаю, так. Адже я маю гарний дім, люблячу дружину, турботливих дітей, онуків, вірних друзів, роботу до душі… Мій рід продовжується. А ті матеріальні цінності, які у мене є, дозволяють втілювати у життя певні бажання і мрії. Я лише дякую Господу Богу за те, що допомагає мені долати життєві труднощі. Я дякую Йому за те, що вселяє в мене віру у мої можливості, додає впевненості і наполегливості. Щиро бажаю, аби якомога більше людей у нашій країні відчували себе по-справжньому щасливими.

 

 

 

 

За матеріалами газети «Нова Таврія»

П'ятниця, 22 Березня 2013 15:00

Переглядів: 961


Поділитися:

КОРИСНІ ПОСИЛАННЯ

partners
partners
partners
partners
partners
partners
Министерство доходов и сборов Украины
НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ при ПРЕЗИДЕНТОВІ УКРАЇНИ
Департамент інформації та комунікацій з громадськістю Секретаріату Кабінету Міністрів України
Державна підтримка енергозбереження

Безвізовий режим
Інвестиційний портал Запорізької області